Чи то в мене відкриваєтся третє очко на потилиці, бо варто мені пригрузитися чимось, цей самий трабл починає розкручуватися повільно, але різноманітно. Я мав шукати собі окреме помешкання, де б нарешті відшукав омріяний острівець видимого усамітнення, щоб насолодитися картинами Джармуша без усіляких "але", на які на диво небідні обставини. Стосовно цієї самої квартири, точніше мого сусідства у ній з"явилася купка така привабливих пропозицій.. Почнемо розмірковувати.
Доречі, Джим, ти так радуєш мене, без дурнів. Переглянула щойно четвертий твій мій фільм із нереальною у своїй красі назвою "Таємничий потяг". Три меланхолійних сторі із південного Мемфісу. Дещо затягнуто та за вуха притягнуто, проте релакс по венах, так. Лейтмотивом ненав"язливим пісні Елвіса лунають, хоча я б віддав перевагу попищати від Фредді. Тенденція сумна: кожна наступна замальовка дещо гірша за попередню. Бад, найперша виявилася майже розкішною! Японський колорит - це вам не пельмені варити. Вісімнадцятирічні загублені в часі та у просторі професійні мандрівники із вузьким розрізом зіниць крокують слідами рокового короля, сексуються на трухлявому мотельному ліжечку та підпалюють дешеву цигарку чудирнацькою запальницкою, що працює від клацання пальцями.
"В тебе завжди таке сумне обличчя... Ти став трохи щасливішим тепер?"
"Ні, я був щасливим й раніше..."